Коротка історія Чугуївщини

Чугуївщина розташована на мальовничих берегах річки Сіверський Донець. Її історія сповнена цікавих подій, видатних особистостей та культурних надбань.

Існують різні версії походження назви «Чугуїв». Одна з них розглядає назву як похідну від татарського слова «чуга» — вузький каптан з короткими рукавами, тобто тут жили люди, які носили чугу. Друга — від слова «чугуне», в перекладі з тюркської означає «кордон», «прикордонна земля». Але сучасні дослідники схиляються до притаманного даній території традиційного варіанту походження топонімів від назв річок, а саме від назви р. Чуговки (прит. р. Сіверського Дінця).

Давні часи та заснування Чугуєва

Історико-етнографічні дослідження на прилеглих до міста територіях розпочинаються ще у 1840-х рр. з розвідок В. Пассека. Початок археологічного дослідження на території м. Чугуєва слід віднести до 40-х рр. 20 ст. Першим відомим археологом на теренах міста став І. Костюченко. Він дослідив 2 об’єкти, перший з яких — поселення 4 ст., під час дослідження якого було знайдено римські динарії, вістря стріл, кераміку. Також він виявив селище (15—12 ст. до н. е.), фрагменти знахідок якого можна віднести до зрубної культури.

Після півстолітньої перерви у 1996 під час археологічної експедиції, дослідження на території Чугуївського городища проводив науковий співробітник ХІМ Л. Бабенко.

З 2004—09 локальні дослідження на території міст а розпочав науковий співробітник ХММ І. Ю. Рєпіна Г. Свистун. За результатами його розвідок та, часто з шурфуванням та розкопками, було відкрито декілька нових поселень, та досліджено декілька вже відомих по науковим звітам, а також Чугуївське городище.

У 2008 на окремих археологічних об’єктах співробітниками ХНУ ім. В. Н. Каразіна та ДП ОАСУ «САС» були проведені наукові експертизи.

На території, яка безпосередньо прилягає до сучасного м. Чугуєва, поява людини фіксується за неолітичної доби. На навколишній території, зокрема, фіксуються поселення бронзового та раннього залізного віку, черняхівської та пеньківської археологічних культур. Перші відомості щодо заселення безпосередньо території м. Чугуєва, згідно археологічних даних, відносяться до доби раннього середньовіччя, а саме до кін. 7 ст., коли частина племен кайсахів (касахів/касогів) з Північно-Західного Кавказу мігрує в лісостеповий регіон долини р. Сіверський Донець.

В серед. 8 ст. на цю територію прийшло строкате населення салтово-маяцької культури, яке проживало тут до 10 ст. Найімовірнішою версією приходу салтово-маяцького населення до лісостепу є господарська: тяжіння до збагачених рудою та доступних для розробки в ранньому середньовіччі покладів, достатні ресурси палива (ліси) та родючі сірі лісові ґрунти.

На території міста виникла низка поселень, цент ром яких стало Чугуївське городище, яке разом з іншими салтово-маяцькими городищами контролювали переправи через водні артерії в місцях бродів, тим самим убезпечуючи правобережні поселення від нападу зі сторони степу. Ця культура ототожнюється з епохою існування на цих теренах Хозарського каганату.

Після його розгрому, цей край відігравав роль кордону між Київською Руссю та кочівниками. До 13 ст. місцевість майбутнього міста належала давньоруському Переяславському та Чернігівському князівствам, давнім населенням яких був східнослов’янський племінний союз сіверян. Тепер це городище міститься в історичному центрі міста у районі пл. Соборної на високому мисі (вис. 60-80 м) правого берега р. Сіверський Донець як пам’ятка археології. Монголо-татарська навала знищила давньоруське місто, яке знаходилось на місці сучасного Чугуєва, проте пам’ять про нього зберігалася.

В московських документах 16 ст. згадується Чугуївське або Чугуєве городище як пам’ятка міста, яке існувало ще за домонгольського періоду. До 16 ст. на Чугуївському городищі археологами простежується період запустіння. А вже з кінця цього ж століття, починаються спроби відновити укріплення Чугуївського городища, яке мало стратегічне значення для контролю прилеглої до Бєлгородської засічної лінії території.

Перша згадка про городище 1596, яке було обстежене московськими дослідниками І. Лодиженським, Т. Якушкіним і Н. Спиридоновим, котрі доповідали в Розрядний приказ, що городище «некрепко и неугодно». 1617 на цьому місці засновано перше поселення українців. Також воно згадується в ролі вже існуючого міста, — в новій редакції «Книги Большому Чертежу» (1627). Згідно із пізнішим «Экстрактом о слободских полках» (1734) Чугуївський острог побудований за наказом царя Михайла Федоровича за один сезон у 1638. Офіційною датою виникнення міста вважається 10 серп. 1638, коли після придушення повстання в Речі Посполитій, звідти в м. Бєлгород прибув тисячний загін козаків на чолі з гетьманом Яковом Остряницею (Острянином).

Бєлгородський воєвода оселив їх у Чугуєві з метою захисту південних кордонів Московської держави від набігів кочових племен. 1639 силами цього загону, підсиленого московськими служилими людьми, збудовано дерев’яно-земляну, прямокутну в плані фортецю на місці ранньосередньовічного городища. Нова фортеця мала 8 башт, 2 з яких були проїзними. По периметру захисні споруди мали довжину близько 1,0 км. Для спорудження стіни використовувався дуб з місцевих лісів — стіна мала конструкцію стоячого острога з обламами. У 1639 служиве населення Чугуєва складало 929 чол.: 300 козаків, 140 дітей боярських, 50 станичних голів і їздців, 200 стрільців, 200 переселенців з інших міст, 30 гармашів, 6 ворітників, 2 ковалі, 1 тесляр. Разом з сім’ями перших поселенців було близько 3 тис. чол.

1641 внаслідок внутрішніх розладів гетьман був убитий, а більша частина переселенців покинула Чугуїв і повернулася в Гетьманщину. Після цього, у 1642 Михайло Федорович повелів «черкаські двори в Чугуївському острозі з усякими пожитками» віддати стрільцям, які забажають оселитися там назавжди.

У 1658 Чугуїв увійшов до складу сформованого Бєлгородського полку Бєлгородського розряду. Чугуївці, як військовий підрозділ, вперше використовуються у війнах на іншій території. В 1678 в списках служилих людей в Чугуєві значилися 502 чол., які несли дійсну службу, 6 відставних дітей боярських, 21 чол. адміністративного управління, 469 чол. з числа дітей та родичів як резерв для поповнення гарнізону.

У 2-й пол. 17 ст. чугуївці продовжують охороняти свої землі від частих нападів татар. У 1679 ногайці напали на Чугуїв та навколишні села. Харківський полковник Г. Захаржевський розбив їхні загони та звільнив навколишні поселення. За цей успішний похід він отримав прізвисько — «Донець». Основними факторами залюднення городища у 17 ст. стає можливість постійного контролю за пересуванням супротивників по цій території, нагляд за водними та сухопутними шляхами, економічна привабливість вільних земель та угідь, вигідний у фортифікаційному відношенні рельєф.

Храми Чугуєва та старообрядництво

В Писцовій книзі м. Чугуєва (1647—48) існувало 4 церкви: Соборна Преображенська, 2 церкви Миколая Чудотворця та Різдва Богородиці. За переписом 1710—12 ще існували Різдва Христового та Успенська.

В місті існував дерев’яний храм на честь Преображення Господнього, побудований бл. 1639, згорів у берез. 1644 і тоді ж відразу відбудований з дуба за старим зразком. Існував до 1824, коли був розібраний у зв’язку з переплануванням міста. Замість старої церкви, у 1826 заснована нова трьохпридільна соборна церква Покрови Пресвятої Богородиці.

В слободі Нікольській був храм Миколая Чудотворця. У 1824 було перенесено на кладовище, замість соборної Преображенської церкви та переосвячено на честь Преображення Господнього. Преображенське кладовище (яке збереглось й дотепер), на якому ховали місцевих жителів, серед них: священнослужителі, титулярні радники та корнети. З 2-ї пол. 20 ст. — Герої Радянського Союзу, льотчики, які загинули під час виконання службових обов’язків, почесні громадяни Чугуєва. За р. Чугуївкою, станом на 1647, існувала Миколаївська церква, яка у 1717 згоріла та через рік була побудована нова.

Церква Різдва Богородиці по Писцовій книзі 1647 знаходилась в острозі, за переписом 1712, через тісноту в фортеці, було перенесено за міський вал. В деяких документах та у згадках, церква також називалась Георгіївською, через те, що мала освячений приділ на честь свт. вмч. Георгія Переможця. У 1725 було перенесено у слободу Осинівку, 1774 – перебудовано, коли втрачено — невідомо. Церква Різдва Христова, вірогідно побудована у 1650—1709-х рр. У 1717 згоріла та перебудована у 1774. Церква — дерев’яна. У 1835 перенесена до Коробочкиного, де освячена на честь Успіння Богородиці, а іконостас було перенесено до храму слободи Малинової (тепер смт Малинівка).

Церква Успіння Богородиці згадується між 1710 та 1712. Згоріла у 1731, одразу було перебудовано, у 1824 закрито. Також, був інший Успенський храм, який був при монастирі (Підгірний храм), який після закриття монастиря був парафіяльним храмом Підгірної слободи.

Чугуїв був центром безпопівського напрямку старообрядництва у Східній Україні.

З 1660 по 1727 в місті існував Успенський чоловічий монастир, що знаходився в Підгорній слободі. 26 жовт. 1662 було закінчено спорудження монастирського храму Успіння Пресвятої Богородиці.

У 1724 за приховування «розкольників» Успенський монастир був скасований. Монастирський Успенський храм після цього перетворено було у парафіяльний і називався Підгорним.

1760 засновано Чугуївський старообрядницький монастир ченцями Поморської згоди без попівського напряму старообрядництва Данилом, Герасимом та Германом. Майже одразу після заснування обитель стала приваблювати місцевих жителів (старообрядництво розповсюджувалося у Чугуєві ще з кін. 17 ст.). 1770, після смерті Данила, монастир став повністю жіночим. 1806 закритий владою. У 1820 в місті знову існують і чоловіча і жіноча старообрядницькі каплиці. 1825 був відновлений монастир та названий на честь Тихвинської ікони Божої Матері. 1856 монастир був закритий, все майно продане. Старообрядці влаштовували свої служби в пристосованих молитовнях.

У 1816 перед утворенням військового поселення у Чугуєві проживали представники 2 старообрядницьких згод: Поморської та Вєтківської. У вєтківців Чугуєва була своя каплиця, розташована у будинку міщанина Заморцева. Після ліквідації військових поселень, коли чимало старообрядців, які раніше приховували свою віру, почали відкрито заявляти про неї, у матеріалах адміністративно-поліцейського та місіонерського обліку всі старовіри Чугуєва характеризуються як поморці.

У 1826 було видано наказ про заборону старообрядцям будувати нові культові споруди та ремонтувати ті будівлі, що побудовані до 17 верес. 1826. У 1841 височайшим повелінням було наказано вжити певні заходи щодо «розкольників», що знаходилися у військових поселеннях для звернення їх до православ’я. У 1845 до м. Чугуїв із с. Добрянка (нині Пермський край, РФ) за наказом Миколи І, було переселено заарештовану общину старообрядців через те, що перші відмовилися прийняти єдиновірування. Впродовж 1850-х рр. старообрядницькі каплиці в місті було закрито, але діяльність не припинилась.

У 1862 в будинку штабс-капітанші Є. Павлової, без дозволів, було відкрито молитовню, а у 1864 в будинку П. Черкашина відкрито вже каплицю.

Гоніння на старообрядців продовжила й радянська влада. У 1920-х рр. всі районні виконавчі комітети зобов’язані були подавати відомості про сектантські громади в районні виконкоми. 1944 будівлі молитовень Тихвінської обителі передають Чугуївському обозному заводу, а чорниць перевозять в інше виділене приміщення. 1951 на засіданні виконавчого комітету Харківської обласної ради робочих депутатів затвердили зняття з реєстрації старообрядницької релігійної громади беспоповців в Чугуєві як такої, що розпалася. Проте старообрядці жили в Чугуєві ще в кін. 90-х рр. 20 ст. і лише 1994, після смерті останньої чорниці, старообрядництво в Чугуєві припинило своє існування.

Чугуїв 18 ст.

Чугуївців називали «зведенцями», тобто людьми, яких зібрали з різних місць.Вже у 18 ст. існувало окреме Чугуївське воєводство, а українські козаки підпорядковувалися Харківському козацькому полку. За свою службу мешканці міста плати не отримували. Їх наділяли земельними ділянками, дозволяли займатися дрібним ремеслом, будувати вітряки, вести безмитну торгівлю. Населення займалося землеробством, скотарством, рибальством, бортництвом. На 5 дес. (5,5 га) був закладений «государів виноградний сад». Культура вирощування винограду була започаткована українськими старолітніми монахами з Києва, які 1664 завезли виноградну лозу.

Поблизу Чугуєва на той час були також шовковичні плантації. Тонкий шовк, витканий на фабриках з шовкових ниток чугуївських коконів, поставляли царському двору. В Москву везли також мед та віск з державних пасік, де працювали чугуївські козаки. Недалеко від Чугуєва, у Печенігах (тепер район ний центр), було організовано царські мисливські угіддя — «государеві лови», в яких водилися олені, косулі, дикі кабани, ведмеді. Користувалися попитом у Москві та в Петербурзі вироби чугуївських майстрів: фаетони, коляски, дрожки.

Чугуївський полк був учасником всіх війн та військових походів Росії 17—20 ст. У 1698 цар Московії Петро I наказав скасувати всі помісні війська, зробивши виняток для чугуївських козаків. 1696 сюди переселили 1,5 тис. калмиків. Також тут селили засланих, каторжан та взятих у полон воїнів Пруссії під час Семирічної війни (1756—63).

В результаті губернської реформи 1708 за Чугуєвом закріплюється статус центра адміністративно-територіальної одиниці Чугуївського повіту Бєлгородської провінції Азовської губернії, а з 1719 – Київської губернії. 19 жовт. 1732 у «Ведомости о городских рассыльщиках» Чугуїв показано як населений пункт, що належить до Бєлгородської губернії. Згодом, 11 жовт. 1764 в «Роспись городам Белгородской губернии» міста Чугуїв, Вольний, Олешня, Хотмижськ, Салтов були об’єднані в одну воєводську канцелярію. У відомстві воєводської канцелярії були сконцентровані як військова, так і цивільна влади. Населення міста у 1730 складало 4235 чол.

У квіт. 1780 було затверджено створення Харківського намісництва з 15 округів – повітів, у тому числі Чугуївського. Чугуїв офіційно одержав статус повітового міста. У 1781 був затверджений герб міста, який за малюнком повторював герб Чугуївського козачого полку (1752).

У 1788 у Чугуєві була створена шестиголосна дума та 3 ремісницькі управи. 20 квіт. 1786 Катерина II затвердила новий план Чугуєва. Але при відновленні Слобідсько-Української губернії в трав. 1797 Чугуїв був перетворений у заштатне місто Зміївського повіту.

Наприкін. 18 ст. в Чугуєві проживало 4460 чол. чоловічої статі. Заняття населення та устрій життя майже не змінювалися. Проведені Г. Потьомкіним реформи збільшили кількість полку. Для комплектування полку до міста додавалось ще декілька сіл та слобод. Чугуїв продовжував бути штабним містом Чугуївського козачого кінного полку.

У 18 ст. Чугуїв став відігравати помітну роль в економічному житті краю, чому сприяло розташування міста на великій водній артерії — Сіверському Дінцю. З метою збору мита з іноземних товарів, що надходили з території України та Слобідських полків в Бєлгород та навпаки, в Чугуєві за наказом Сенату від 5 трав. 1749 створюється прикордонна митна застава. З 1740 відставним козакам призначили пенсію. Це був крок до перетворення чугуївців в першу та єдину на той час в Росії регулярну козацьку частину. Чугуївці вигідно відрізнялися від інших козацьких частин своєю дисципліною. Із найкращих військових сформовано «Придворну Чугуївську козацьку команду», яка склала конвойну команду при імператорському дворі та стала родоначальником елітної військової частини, яка існувала до 1917.

Середньовічні слободи на початку століття увійшли у склад міста, але у просторіччі зберігають свої історичні назви: Успенка, Зачуговка, Осинівка, Преображенка.

Військові поселення

У 1803 полк відновили у колишній кількості 1467 чинів. З 7646 душ, які проживали у місті та відносились до округу його комплектування, кожний 5-й та 6-й поступав на службу. Виправляти все необхідне для них повинно було товариство. Для полегшення тягаря поселенцям був пожалуваний винний дохід з міста, надано кредит у 30 000 руб. та дозволено орати пожалувані у 17 ст. косовиці та сіяти хліб.

Чугуївський полк (з 1808) отримав статус регулярного уланського полку. У 1813 полк вперше був укомплектований рекрутами загального набору. 19 груд. 1817 було видано наказ про поселення Чугуївського уланського полку. Для поселення кожного полку призначався певний територіальний округ державних земель з усіма місцевими жителями.

Округ повністю виключався з цивільного відомства та поступав до безпосереднього військового управління, стаючи адміністративно та економічно закритою системою. Окрім Чугуївського були поселені також Таганрогський, Борисоглібський та Серпухівський уланські полки. Чугуїв стає полковою та дивізійною, а згодом й корпусною штаб-квартирою військового поселення кавалерії у Слобідсько- Українській (з 1835 — Харківській) губернії.

Головним начальником усіх військових поселень у масштабах імперії призначено військового міністра О. Аракчеєва.

До складу поселеного кавалерійського полку входило 3 поселених, 3 резервних та 6 діючих ескадронів. Поселені ескадрони формувалися частково з солдат полку та переважно з корінних мешканців віком до 45 років з розряду державних селян або козаків. Розподіл поселенців між категоріями поселених господарів, резервних та діючих залежав від майнового становища. До числа господарів зараховувались поселенці віком до 45 років, які мали будинок та не менше двох пар волів. До резервних зараховували тих, хто мав будинок та одну пару волів. Всі поселенці поступали до складу поселених та резервних ескадронів разом із всім своїм господарством — будинками, тягловою худобою, ділянкою землі, знаряддями праці. Діти, починаючи з 8-річного віку, складали батальйони кантоністів.

Розширення обов’язків державних селян (будівельні роботи, наряди з транспортування, догляд за казенними конями, військова підготовка та ін.), невдоволеність селян зростанням навантаження призвели у черв. 1819 до повстання. Воно розпочалось в Чугуєві, а вже у серп. цього ж року охопило територію найближчих округів. Приводом до повстання була непосильна для поселенців вимога військового начальства заготовити 103 тис. пудів сіна для казенних коней. Поселенці відмовилися виконувати це розпорядження. На їх придушення уряд направив війська з артилерією чисельністю понад двох дивізій. Всього за справою про повстання було заарештовано 2 тис. чол. 275 з них військовий суд присудив смертну кару, яку було замінено на 12 тис. ударів шпіцрутенами кожному, що було рівноцінно смерті. Поселенці мали можливість просити помилування, але майже не використали його. Розправа над повсталими тривала 10 днів. Усього за цей час було покарано шпіцрутенами понад 40 чол. Частина засуджених була вислана на вічне поселення в Сибір. Події повстання військових поселенців у сучасному м. Чугуєві пам’ятками не відзначена.

У 1821- 25 поселення отримує 2-а кірасирська дивізія у складі Катеринославського, Глухівського, Астраханського, Псковського полків на території Куп’янського, Старобільського, Ізюмського повітів. Реформа 1827 збільшила територію поселення за рахунок приєднання додаткових земель у Зміївському та Старобільскому повітах.

У 1829 поселені 2-ї уланської та 2-ї кірасирської дивізії об’єднали у 2-й кавалерійський корпус. Чугуїв продовжував відігравати роль центру всієї території поселення, яка за звітом 1845 склала 758 444 дес., що становило 15,7 % площі Харківської губернії. Тут були зосереджені штаби діючих частин різних рівнів, та органи управління 8 поселеними (сільськогосподарськими) округами, які утворилися у 1836 після розділення діючої та поселеної частини. З 1836 поселення отримало назву Українського військового поселення. Перші 4 округи складали території 4 полків кірасирської дивізії, з 5 по 8 округи, куди входив Чугуїв та прилеглі території, 4 полків уланської дивізії. Після реформи 1827 та від’єднання управління поселеної частини від діючого населення отримало більше можливостей щодо ведення власного господарства.

Чугуїв продовжує бути значним військовим центром Російської імперії до 1857. Регулярні огляди і лінійні навчання дивізій і полків проводились у всіх військових поселеннях, приписаних до чугуївського штабу. За час існування військових поселень (1817-57) місто набуло нового планування та забудови, яка виконана за зразковим проектом, що був розроблений в Центральному управлінні військових поселень в Петербурзі під керівництвом В. Стасова, котрий очолював архітектурну комісію.

На місці мазанок будувалися офіцерські садиби, склади, школа кантоністів. З’являлися одноповерхові кам’яні будинки військових поселенців з 3 вікнами на вулицю та трикутним фронтоном. Будинки (кожен окремо — пункт оборони) з’єднувалися між собою цегляними парканами з нішами внизу, які могли слугувати бійницями.

Нині Чугуїв — чи єдине в країні місто, де збереглися планування, окремі будівлі й цілі ансамблі центру військових поселень. Архітектурний ансамбль центральної площі (тепер Соборна) формувався у 1820-30-х рр. і включає в себе 4 пам’ятки архітектури національного значення: будівлю Штабів військових поселень, Свято-Покровський собор, Торгові ряди, Міська дума (раніше Школа з ескадронним комітетом). Серед будівель, що збереглися на старовинних вулицях міста, — житлові будинки для офіцерів та військових поселенців, ескадронні лавки, будинки для непоселених офіцерів.

Ансамбль історичного центру Чугуєва, представлений різноманітними за типологією будинками періоду військового поселення, являє собою унікальну пам’ятку класицизму поч. 19 ст.

4 лип. 1857 за умов зростання невдоволення селян Олександр II видав указ про скасування військових поселень. Їхня відміна значно змінила життя міста у 2-й пол. 19 ст. У перехідний період (до 1860) місто було підпорядковане Управлінню Південних військових поселень. Керував містом начальник 2-го округу Харківського військового поселення.

Чугуїв II пол.XIX - поч. XX ст.

8 черв. 1860 в Чугуєві утворено міську думу, словесний суд, поліцію. Для формування міського капіталу думі були передані 18 торгових лавок, що знаходились на міській землі, та 3 водяних млина. Населення міста складало 8176 чол. Територія міста дорівнювала 521 дес. (568 га). В 1864 у місті нараховувалось 2575 дворів, 8930 чол. населення, 5 православних церков, поштова станція, 3 салотопних заводи.

19 груд. 1860 Чугуїв разом з прилеглими слободами Зачуговка та Осинівка, які увійшли у планову межу міста, був переданий до управління Міністерства внутрішніх справ.

Чугуївський уланський полк (з 1878) отримує інші квартири у м. Дубно (тепер Рівненська обл.). У 1860—70-і рр. у місті розміщені на квартири полки 5-ї кавалерійської дивізії (пізніше 10-ї кавалерійської дивізії), артилерійські бригади. Тут же знаходився штаб дивізії. З 1876 у місті квартирував Інгерманландський гусарський полк. На території храму ікони Божої Матері «Усіх Скорботних радість» міститься пам’ятник київським гусарам, які загинули 1866-76.

У 1865 у будівлі Штабів військових поселень відкривається Чугуївське юнкерське піхотне училище (з 1910 — військове), яке проіснувало до 1918. Училище набуло неабиякої слави як один з найкращих військових учбових закладів того часу. Неофіційно його називали «Гніздо орлів». За 50 років існування з його стін вийшло багато військових та громадських діячів, що залишили слід як у історії України, так і у історії інших країн.

1943—47 приміщення будинку використовувалися для Харківського Суворівського училища, яке пізніше було переведено до Києва.

Після ліквідації військових поселень Чугуїв перетворився на позаштатне місто Зміївського повіту Харківської губернії. Колишні військові поселенці переведені в розряд державних селян. Після реформ 60—70-х рр. 19 ст. у місті активно почали розвиватись капіталістичні приватні малі підприємства, зводились приватні будинки, викуповувались колишні казенні будинки.

Протягом 2-ї пол. 19 — поч. 20 ст. у Чугуєві в різний час працювали 4 цегляні заводи, паровий мукомельний млин, макаронна фабрика, лісопильний завод з паркетною фабрикою Компанійця, миловарний, шкіряний, ковбасний, декілька пивоварних та горілчаних заводів, м’ясобійні, магазини, аптека.

Діяли 9 навчальних закладів. Колонія глухонімих, що давала освіту та ремісницькі навички у роботі по дереву хворим дітям, працювала у слободі Клугино-Башкирівка. Певне уявлення про розвиток торгівлі в Чугуєві станом на 1887 дає кількість виданих торговельних документів по повітовим та позаштатним містам Харківської губернії. З 16 міст першим був Харків, друге та третє місце посідали — Старобільськ та Суми. Чугуїв посідав лише 12 місце. Таке відставання пояснювалося відповідною структурою населення.

У 1895 м. Чугуїв мешкало 11792 особи. З них основну масу населення складали колишні державні селяни та поселенці у кількості 7390 осіб. Друге місце за чисельністю посідали військові та їх сім’ї — 3027 осіб. Займатися торгівлею могли лише ті особи, які мали на це право – купці. Навіть після прийняття нового Торговельного статуту 1887, який зняв більшість обмежень у торгівлі, наприклад, військові, особисто не мали права вести будь-яку торгівельну діяльність.

Одна з основних подій економічного життя міста — побудова залізниці в кін. 19 ст. До вокзалу проклали бруківку, яка з’єднала вул. Харківську з під’їзним шляхом до вокзалу.

1 трав. 1905 робітники чугуївських промислових підприємств організували першу маївку в дачному містечку — Фігурівка, на березі р. Сіверський Донець. У листоп. 1905 в Чугуєві повстав розквартирований тут 201-й Лебединський піхотний полк.

Під час Першої світової війни (1914—18) з Прибалтики до Чугуєва евакуйовані промислові підприємства оборонного значення, зокрема у 1916 на технічній базі фабрики було розміщено колесо-механічний завод акціонерного товариства Л. Борковського. Завод випускав санітарні та обозні повозки та санітарні носилки. На заводі працювало 1,5 тис. чол.

Після Лютневої революції 1917 у Петрограді (тепер м. Санкт-Петербург (РФ) 28 лют. 1917 у будівлі міської думи створено Чугуївську Раду робочих, селянських та солдатських депутатів, яка була легалізована, як одна з громадських організацій. Спроби перебрати на себе владу від Чугуївської міської думи після подій 25—26 жовт. 1917 у Петрограді рада здійснити не змогла у зв’язку з активною протидією думи та юнкерів Чугуївського військового училища. В результаті місто декілька разів переходило «з рук у руки».

7(20) листоп. 1917 Третім універсалом було утворено незалежну УНР, до складу якої було включено Харківську губернію. 15 груд. 1917 до Чугуєва прибув із Харкова великий військовий ешелон, який складався з двох бронеплощадок, платформи з батареєю На поч. берез. 1918 армія УНР проходила по містам України намагаючись звільнити її від більшовицьких окупантів і просувалася до Харкова та Донбасу. Назустріч їм виступили кавалерійський ескадрон і 1-й соціалістичний батальйон Чугуєва. Та сили були нерівні, і чугуївські загони змушені були відійти до Валуйків та Луганська, де влилися до регулярних частин РСЧА. 8 квіт. 1918 війська гетьмана П. Скоропадського, розміщення яких тривало до 20 груд. 2018, зайняли місто.

До 22 черв. 1919 у місті були війська Денікіна, з 16 груд. 1919 року до січ. 1920 — ревком, який був змінений повітовим виконкомом.

В 1920 місто стало центром Чугуївського повіту, який у 1923 був перейменований у район. Одним з головніших питань у післяреволюційні роки стала націоналізація домоволодінь та підприємств. На 25 січ. 1923 було націоналізовано 90 приватних будинків та підприємств. Неспроможність влади дати раду новому надбаному майну зумовила денаціоналізацію та повернення 25 будинків власниками за умови ремонту.

Налагоджувалося культурне життя міста. У лип. 1920 в Чугуєві почали працювати волосна школа, де навчалося 140 дітей, 2 трудові школи другого ступеня, в яких набували знань 675 дітей і вища початкова школа на 40 чол. Було відкрито дитячий садок на 77 місць.

На поч. 1920-х рр. до 1923 в Чугуєві був розквартирований 67-й стрілецький Куп’янський Червоно-

армійський полк 23-ї стрілецької дивізії. Тоді ж у місті стояла 23-я Харківська Червонопрапорна стрілецька дивізія, яка брала участь у будівництві ХТЗ, складанні тракторів.

Наприкін. 1920-х рр. зросла кількість соціальних та культурних закладів. У 1926 відкрито тубдиспансер, побудовані гарнізонні лазні.

Поступово відновлювалась робота промислових підприємств. У 1921 на заводі «Древометал» (кол. обозно-механічний) виготовляли повозки та сільсько-господарську техніку, працювало бл. 400 чол. Наприкін. 1920-х рр. завод перейменували у «Змичка», робочих стало більше у 2 рази, випускали повозки на залізному ходу, жниварки. Почали випускати продукцію ліжкова фабрика, шкіряний завод, відкрились 3-дюймових гармат і вагонів. На станції ешелон зустріли робітники заводу Борковського. Взявши контроль над вокзалом, командування зведеного загону розпочало переговори з міською думою та генералом начальником юнкерського училища Враським про здачу Чугуєва. Проте пропозицію було відхилено. Після незначних сутичок, через кількісну перевагу революційних військ, училище було роззброєне. Один батальйон не здався і пішов Печенізькою дорогою на станцію Шипувате, а звідти — до генерала, військового отамана Дону О. Каледіна. Зі складів юнкерського училища було вивезено до Харкова зброю та обмундирування.

На поч. берез. 1918 армія УНР проходила по містам України намагаючись звільнити її від більшовицьких окупантів і просувалася до Харкова та Донбасу. Назустріч їм виступили кавалерійський ескадрон і 1-й соціалістичний батальйон Чугуєва. Та сили були нерівні, і чугуївські загони змушені були відійти до Валуйків та Луганська, де влилися до регулярних частин РСЧА. 8 квіт. 1918 війська гетьмана П. Скоропадського, розміщення яких тривало до 20 груд. 2018, зайняли місто.

У груд. 1918 повстанські загони Марії Никифорової (анархістка Маруся), Нестора Махна та ін., які періодично діяли на Чугуївщині, всіма можливими силами чинили супротив встановленню більшовицької влади. До 22 черв. 1919 у місті були війська Денікіна, з 16 груд. 1919 року до січ. 1920 — ревком, який був змінений повітовим виконкомом.

1920-1940-ві рр.

В 1920 місто стало центром Чугуївського повіту, який у 1923 був перейменований у район. Одним з головних питань у післяреволюційні роки стала націоналізація домоволодінь та підприємств. На 25 січ. 1923 було націоналізовано 90 приватних будинків та підприємств. Неспроможність влади дати раду новому надбаному майну зумовила денаціоналізацію та повернення 25 будинків власниками за умови ремонту.

На поч. 1920-х рр. до 1923 в Чугуєві був розквартирований 67-й стрілецький Куп’янський Червоноармійський полк 23-ї стрілецької дивізії. Тоді ж у місті стояла 23-я Харківська Червонопрапорна стрілецька дивізія, яка брала участь у будівництві ХТЗ, складанні тракторів.

У 1928 Чугуївське кооперативне товариство побудувало хлібопекарню, а у 1939 — з’явився м’ясокомбінат.

У груд. 1928 в межу міста було включено села Преображенка, Зачуговка, Осинівка.

Колективізація у місті привела до створення колгоспів. Через неготовність селян об’єднуватися у колективні господарства, було створено штучний голод, спричинений вивезенням хліба та чистками етнічного населення, створений верхівкою радянської Росії.

Голодомор 1932—33 — акт геноциду проти українського народу, один із найбільших злочинів у 20 ст.

Голодомор (1932—33) зачепив м. Чугуїв не так вражаюче, як села району, але за статистикою міського відділу ЗАГС у 1933 (архів за 1932 втрачений) кількість померлих мешканців міста у 3 рази перевищувала кількість народжених. У 2008, до 75-ї річниці вшанування пам’яті жертв Голодомору, відповідно до Закону України «Про Голодомор 1932—33 років в Україні» від 28 листоп. 2006, біля Покровського собору м. Чугуєва було встановлено пам’ятний хрест.

У 1933—34 організовано МТС, введено у дію завод з виробництва побутових виробів, створено промартілі «Червоний швейник» та «Червоний шкірник», артіль художньої вишивки. З 1930 для забезпечення ХТЗ будівничими матеріалами стали розробляти кам’яні кар’єри за залізничним вокзалом.

1938 відкрито Чугуївське військове авіаційне училище льотчиків-винищувачів (з 1941 Чугуївська військова школа пілотів), яке закінчив тричі Герой Радянського Союзу І. Кожедуб та багато інших відомих льотчиків.

У 1930-х рр. було закрито всі міські церкви крім ікони Божої матері «Усіх Скорботних Радість».

Чугуїв в роки Другої світової війни

Під час Другої світової війни (1939—45) місто зазнало значних руйнувань. Нацистський окупаційний режим тривав з жовт. 1941 до серп. 1943. Проводилася тотальна реквізиція провіанту, внаслідок чого серед населення розпочався голод, масове вигнання мешканців на роботи, формування ешелонів з остарбайтерами для відправки в Німеччину, розстріли патріотів і єврейських сімей, які залишилися в окупованому Чугуєві. Під час другої окупації Чугуєва нацисти продовжували знущання і розправи над міським населенням. 30 берез. 1943 нацисти зігнали всіх працездатних чоловіків і оголосили їх військовополоненими. Через переховування частини населення, німці оголосили перереєстрацію паспортів мешканців Чугуєва. Частину людей було зібрано біля воріт відправного пункту. Їх повели на вокзал та відправили на роботу до Німеччини. За неповними даними 1310 чол. німці вивезли з міста. За непокору 20 чол. було розстріляно. Під час окупації в місті працювали приватні підприємства і сільгоспартілі, з осені 1942 — школи, в яких надавали лише початкову освіту, тоді ж завод «Змичка» розпочав виготовляти підводи. Відновилася служба в усіх церквах. Перше звільнення м. Чугуєва від окупантів розпочалося 10 лют. 1943. 10-й танковій бригаді надійшов наказ — до 9-ї год., перейшовши по фігуровському мосту, обійти місто із заходу і захопити аеродром. Коли бригада вийшла на трасу Чугуїв—Есхар, командир, у зв’язку з великим снігом, перепланував шлях просування війська не через хут. Василів, а через Чугуїв, і, пройшовши крізь місто, бригада знищила німецький аеродром.

На вечір 10 лют. силами 12-го танкового корпусу генерал-майора М. Зіньковича та 62-ї гвардійської стрілецької дивізії генерал-майора Г. Зайцева, які входили до 3-ї танкової армії Воронезького фронту, Чугуїв був звільнений, але 11 берез. 1943 радянські війська були змушені залишити місто і окупація нацистами продовжилася до серп. 1943. Частина жителів міста приєдналась до партизанських загонів. У листоп. 1941 чугуївський партизанський загін одержав подяку від вищого командування за оборону с. Неєлове (тепер відсутнє). З груд. 1941 і до черв. 1942 в місті діяла партизанська розвідувальна група Г. Нагорного в складі 42 чол. Вона виконувала спеціальне завдання штабу 30-ї армії. 6 груд. 1941

група зробила наліт на штаб німецької дивізії і ліквідувала понад 70 німецьких солдатів і офіцерів. Друге і остаточне звільнення міста від нацистської окупації відбулося 11 серп. 1943 силами 41-ї гвардійської стрілецької дивізії підполковника К. Цвєткова, яка входила до складу 57-ї армії генерал-лейтенанта М. Гагена Степового фронту. Тільки у 122-му стрілецькому полку в боях за місто відзначилося 188 чол. На честь 41-ї гвардійської стрілецької дивізії найменовано вулицю міста — Гвардійська.

Бл. 6 тис. чугуївців пішли на фронт, з них бл. 4 тис. загинули в боях. Серед відомих чугуївців був і лікар М. Кононенко, організатор і керівник антинацистського підпілля у Ебельсбахському госпіталі Хаммельсбурзького табору військовополонених. Закатований до смерті нацистами 7 жовт. 1944 у концтаборі Маутхаузен (Австрія).

Сотні чугуївців були нагороджені орденами та медалями. Першим Героєм Радянського Союзу серед жителів Чугуєва став В. Музикін, який був удостоєний цього високого звання за подвиги в боях на поч. Другої світової війни (1939). Самовіддано боролися з нацистськими окупантами Герої Радянського Союзу: Я. Ачкасов, П. Панєжда, В. Балакін, О. Зінченко, В. Комендат, В. Литвинов, М. М’ягкий та ін. М. Зозуля, В. Міщенко, М. Фурсов стали повними кавалерами ордена Слави.

У воєнні часи було повністю зруйновано 697 будинків. Значно постраждали районна лікарня, вок-

зал, хлібозавод, МТС, театр. У процесі відбудови залізничної станції і колій було задіяне майже все доросле працездатне населення. Це дало змогу налагодити прямий рух поїздів на дільниці Куп’янськ - Харків через 7 днів після визволення Харкова.

Повоєнні часи

Почали відновлювати колгоспи. З 1946-50 відбудовано залізничний вокзал, електростанцію, м’ясокомбінат, хлібозавод, харчокомбінат, промкомбінат.

1950—51 працювали 2 середні, 5 неповних середніх, 3 начальні школи. У 1951 збудовані майстерні капітального ремонту машин, які пізніше були реорганізовані в завод тракторних деталей, який у 1974 перетворений у завод прецизійного обладнання. 1967 обозний завод реконструйовано в меблевий комбінат. Артіль художньої вишивки в цех художньої вишивки фабрики «Україна». 1 верес. 1964 було організовано радгосп «Чугуївський», що містився на території міста. Господарство мало близько 5 тис. га земельних угідь, з них 2220 га орної землі. Це овочево-молочне господарство, яке виробляло щорічно 46,5 ц м’яса і 325 ц молока на 100 га сільськогосподарських угідь, 30 тис. ц зерна.

На поч. 1959 було зведено дво-триповерхові багатоквартирні житлові будинки на центральних вулицях міста. 1955 на місті зруйнованого манежу зведено Будинок культури, перед яким 4 листоп. 1956 встановлено пам’ятник І. Ю. Рєпіну (ск. М. Манізер), розбито сквер та організовано дитячу художню школу ім. Рєпіна.

У 1969 відкрито Художньо-меморіальний музей І. Ю. Рєпіна. На місці, де знаходився дім, в якому народився художник, у 1944 встановлено стелу. Ділянка, що відводилась під будівництво Ділового двору була засаджена деревами (тепер парк ім. І. Ю. Рєпіна).

1958 засновано Чугуївський авіаційно-технологічний завод (з 1993 завод — структурний підрозділ Харківського державного авіаційного виробничого підприємства). У 1970 запрацював завод «Гідрозалізобетон», який поставляв конструкції для будівництва Харківського метрополітену, який почали будувати у 1968. У 1974 розпочав роботу Чугуївський завод паливної апаратури, відкриття якого впливало на містобудівний процес.

У 1960—85-і рр. активізується нове висотне будівництво. З 1990-і рр. у зв’язку із погіршенням економічної ситуації містобудівні процеси уповільнюються. Підприємства закриваються, військові частини розформовуються. Але після проголошення незалежності, кін. 1990-х - поч. 2000-х рр., економічний сектор поступово стабілізується.

В місті працювали промислові об’єкти, які спеціалізувалися на виготовленні різної апаратури, продуктів харчування, деталей до господарської та військової техніки, та іншими малими та середніми підприємствами (ВАТ «Чугуївський завод паливної апаратури», Авіаційний ремонтний завод, Авіаційний технологічний завод, ТОВ «Чугуївський м’ясокомбінат», ВАТ «Чугуївський хлібозавод», ВАТ «Чугуївський молокозавод», ПП «Укрростехніка», ТОВ «Дуан-К» та ін.).

У місті функціонували 9 дошкільних навчальних закладів, 7 — ДНЗ, 2 — НВК, з яких 8 закладів комунальної та 1 заклад державної власності (Міністерство оборони України), які відвідували 1200 дітей. 8 закладів загальної середньої освіти, з них 2 — НВК. В останні роки велика увага приділяється освіті для дітей з особливими потребами. В закладах дошкільної та середньої освіти, збільшується кількість інклюзивних груп. Також у місті налічувалися: Чугуївський професійний аграрний ліцей, Чугуївський професійний ліцей, дитяча музична школа, дитяча художня школа ім. І. Ю. Рєпіна, культурний центр «Імідж», Будинок дитячої та юнацької творчості, дитячо-юнацька спортивна школа, Центр туризму та краєзнавства, туристично-інформаційний центр.

20 лип. 1995 рішенням Чугуївської міської ради були затверджені герб та прапор Чугуєва, а 28 лют. 2014 — гімн «Чугуївський вальс».

( "Звід пам’яток історії та культури України: Харківська область м. Чугуїв і Чугуївський район. Енциклопедичне видання / Упоряд. Л. М. Колесникова, Я. В. Ліхолєтов. Харківська обласна державна адміністрація; Управління культури і туризму; Обласний комунальний заклад "Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини". ‒ Х.: Видавництво "Точка", 2019. ‒ 224 с. https://repin.in.ua/sites/default/files/pdf/chuhuev_zvid.pdf )